Якою була озонова діра у 2026 році
Озонова діра над Антарктикою досягла максимальної площі 18 вересня 2026 року. За оцінкою NASA Earth Observatory, її середній розмір у період найбільшого сезонного руйнування озону — від 7 вересня до 13 жовтня — був сьомим найбільшим за 48 років спостережень. Водночас NASA уточнює: попри значну площу, діра не була такою глибокою, як деякі інші великі озонові діри.
NASA пов’язує умови 2026 року з незвично сильним полярним вихором над Антарктикою. Цей атмосферний потік створив сприятливі умови для виснаження озону на великій території. Це пояснення стосується сезонних умов, а не означає, що сама озонова діра досягла історичного рекорду.
Що означає термін «озонова діра»
Назва не описує порожнечу в атмосфері. Науковці використовують її для позначення ділянки, де концентрація озону опускається нижче 220 одиниць Добсона — історичного порога, з яким визначають межі цієї області. Тому розмір діри показує площу території з низькими концентраціями, а її глибина — наскільки низькими вони були.
Озоновий шар у стратосфері поглинає частину ультрафіолетового випромінювання, яке може пошкоджувати ДНК живих організмів. Серед наслідків надмірного впливу ультрафіолету для людей — сонячні опіки та підвищений ризик раку шкіри. Через це зміни озону важливі не лише як атмосферне явище.
Рекорди площі й глибини припали на різні роки
За історичним рядом NASA, найбільшу за площею озонову діру зафіксували 2006 року. Найглибшою вона була 1994-го: 30 вересня концентрація озону впала до 73 одиниць Добсона. Отже, площа та глибина — різні характеристики, і рекорд за однією з них не обов’язково означає рекорд за іншою.
На початку спостережень показники швидко змінювалися. У 1979 році мінімальне значення становило 194 одиниці Добсона, а до 1985-го воно знизилося до 124. У 1991 році концентрація вперше опустилася нижче 100 одиниць; відтоді такі значення траплялися частіше. У матеріалі NASA зазначено, що на початку XXI століття щорічні озонові діри загалом стабілізувалися, хоча їхні площа й глибина коливаються залежно від температури та циркуляції стратосфери.
Як відстежують зміни
Для оцінки 2026 року NASA використала вимірювання приладу OMPS на супутнику NOAA-20. У попередні роки спостереження проводили різні супутникові інструменти: зокрема, TOMS у 1979–2004 роках, OMI у 2005–2011 роках та OMPS на супутнику Suomi NPP у 2012–2025 роках. У ряді, наведеному NASA, немає даних за 1995 рік.
Супутникові вимірювання дали змогу побачити масштаб сезонного виснаження озону над Антарктикою, яке виявили наземні спостереження британських науковців у 1985 році. NASA пов’язує це відкриття з подальшим усвідомленням впливу діяльності людей на атмосферу: серед речовин, що руйнують озон, — хлорфторвуглеці, які раніше використовували, зокрема, у холодильниках та аерозольних розпилювачах.
