Зоря спалахує приблизно кожні 113 днів
NASA повідомило 9 листопада про результати спостережень зорі AT 2016blu в галактиці NGC 4559, що розташована приблизно за 30 мільйонів світлових років від Землі. Дані рентгенівської обсерваторії «Чандра» допомогли астрономам пояснити регулярні спалахи цього масивного світила. За їхньою версією, поруч із ним є невидимий компактний супутник, який періодично захоплює зоряну речовину.
AT 2016blu належить до яскравих блакитних змінних зір — гарячих масивних об’єктів, яскравість яких змінюється. Спалахи цієї зорі особливо різкі: вони нагадують вибух наднової, але сама зоря після них не зникає. Тому її також називають «імітацією наднової». За оцінками дослідників, маса AT 2016blu щонайменше у 33 рази перевищує масу Сонця.
Що показали рентгенівські дані
Від 2012-го до 2026 року астрономи зареєстрували принаймні 27 спалахів видимого світла. Вони повторювалися приблизно кожні 113 днів. Щоб перевірити можливу причину, дослідники спланували рентгенівські спостереження на час чергового оптичного спалаху. У березні 2026 року «Чандра» зафіксувала AT 2016blu в рентгенівському діапазоні щонайменше у сто разів яскравішою, ніж у даних 2001–2002 років, коли спостережувані оптичні спалахи ще не почалися.
Найкращим поясненням такого посилення рентгенівського випромінювання команда вважає взаємодію зорі з компактним супутником. Об’єкти, за цією моделлю, рухаються один навколо одного витягнутою орбітою і зближуються приблизно раз на 113 днів. Під час зближення супутник захоплює частину речовини, викинутої з AT 2016blu. Вона обертається навколо компактного об’єкта з дуже великою швидкістю, нагрівається та випромінює рентгенівські промені.
За поясненням дослідників, рентгенівське випромінювання нагріває щільний газ навколо системи. Нагріта речовина світиться в оптичному діапазоні — тобто в тому світлі, яке бачить людське око. Такий зв’язок між рентгенівськими даними та видимими спалахами пояснює, як система може знову і знову ставати яскравішою, не руйнуючи зорю.
Природа супутника залишається невідомою
Астрономи припускають, що невидимий об’єкт — це чорна діра зоряної маси або нейтронна зоря, тобто щільне ядро масивної зорі, що пережила колапс. Наявні спостереження не дають змоги визначити, який із цих варіантів правильний. Отже, йдеться про висновок щодо типу супутника, а не про його остаточну ідентифікацію.
За повідомленням NASA, це перше рентгенівське виявлення зорі такого класу, а AT 2016blu — перший відомий представник цього класу з супутником, яким може бути чорна діра або нейтронна зоря. Раніше регулярні спалахи самі по собі не пояснювали, що відбувається в системі: вони були схожі на наднові, хоча зоря продовжувала існувати.
Чому важливі спостереження «Чандри»
Команда обрала «Чандру», оскільки її роздільної здатності вистачає, щоб відокремити AT 2016blu від іншого яскравого рентгенівського джерела поблизу. На думку дослідників, без спостережень, узгоджених у часі з оптичним спалахом, перевірити зв’язок між випромінюванням і повторними спалахами було б складно.
Результати дослідження опубліковано в останньому випуску The Astrophysical Journal. AT 2016blu достатньо яскрава в рентгенівському діапазоні, щоб її зарахували до кандидатів у надяскраві рентгенівські джерела. Такі об’єкти трапляються рідко, а їхня природа ще не повністю зрозуміла: серед них можуть бути системи з нейтронними зорями або чорними дірами. Який саме компактний об’єкт супроводжує AT 2016blu, поки лишається відкритим питанням.
